Девʼятий Трускавецький Міжнародний кінофестиваль «Корона Карпат»

Трускавець та кіно – ці поняття стоять поряд завдяки Олегові Карпину, котрий більше десяти років тому запалився ідеєю-мрією хоча б на декілька днів у році перетворити курорт на культурну кіностолицю. І ось найспекотніший день 2021 року 24 червня знову відкрив ці прекрасні дні-миті, які зовуться Трускавецьким Міжнародним кінофестивалем «Корона Карпат». Вже дев`ятим.

Ефектна церемонія відкриття, шарму якій додали оркестр мажореток зі Львова та співак і актор Михайло Грицкан, більше часу проходила в залі, ніж на вулиці – через спеку. Червоною доріжкою пройшли зірки, а потім нею могли собі спацерувати нормальні люди. Тобто, все як в нормальні часи, тільки наявні вільні місця в залі нагадували про обмеження карантину.

Та найголовніше в кожному кінофестивалі – фільми. І тут, напевно, дався взнаки важкий коронавірусний час, час безгрошів`я, час тривоги і очікувань. Бо, виглядає, нема на цьогорічному кінофестивалі веселих життєрадісних фільмів, нема аналогів «Ізі», «Шляхетних волоцюг» чи «Моїх думок тихих». Зрештою, нема й фільмів рівня «Гірської жінки на війні». Натомість багато важких фільмів, окремі з них навіюють безпросвітність та чорну порожнечу. Воістину, війна та пандемія наклали свій відбиток на творчість в кіноіндустрії України.

Фільмом, який відкрив фестиваль, стала стрічка «Земля блакитна, ніби апельсин». Ось як її оцінює Анна Литвин, трускавчанка, громадська діячка, авторка проєктів «Перехресні стежки» та «Трускавецький ЛітФест».

– Після урочистої церемонії відкриття фільм Ірини Цілик “Земля блакитна, ніби апельсин” вдарив під дих, ввірвався в свято пусткою війни, що триває вже сім років і яскраво демонструє паралельні світи життя в мирній країні і прифронтовій зоні. Жінка Ганна живе в прифронтовій Красногорівці, виховує чотирьох дітей і ніби фільмує це життя, щоб не забути, як при кожному обстрілі всі спускаються в підвал і моляться, щоб залишитися живими. Коли тихо – діти йдуть в школу, грають на музичних інструментах, знімають любительське кіно. Дочка Мирослава поступила в київський інститут на операторське відділення і прем’єра її першого фільму відбулася в цьому пошарпаному війною місті. Війна – це пустка, говорить Мирослава. Війна – це коли твої друзі виїжджають і розчиняються десь в світі і зникає тепло і світло…появляється “буржуйка” як джерело життя. Цей фільм не збере касу, ба, навіть безкоштовно люди не готові додивитися його до кінця. Він виводить з зони комфорту, від нього хочеться плакати від безсилля і співчуття до заручників обставин…, – ділиться враженнями Анна Литвин.

Про війну та навколовоєнну тематику були й інші фільми четверга – «Антон та червона химера», «Черкаси», «Моя війна». І навіть «Спадок брехні», задуманий як детектив-бойовик типу шпигунського пригодницького аналогу ряду західних стрічок, теж наближений до цієї тематики. Щоправда, «Спадок брехні» виявився здійсненням приказки «На перехвалені ягоди не треба йти». Інакше кажучи, міг би бути ліпшим.

Щодо короткометражних фільмів, то з побачених вразив «Схрон», де є чіткий месидж суспільству. Нудно було сидіти зранку в п’ятницю на студентських фільмах, відверто нудно. Щоправда, кажуть, був один хороший фільм про телефонний дзвінок у часі, але більшість «сируватої» продукції не користувалася попитом у глядача. Тому зал Народного дому був значно порожнішим, ніж зали «Злати». Зрештою, передбачувано і традиційно.

Щодо повнометражних фільмів п’ятниці, то «Наші котики» вже не новий фільм, його глядач бачив і оцінив ще торік. «Пекельна хоругва» – для любителів козаччини, «Стрий. Легенда» – позаконкурсна програма, хороша театральна вистава в форматі фільму.

Глянувши на суботню програму, розумієш, що вибір не є достатньо великий. «Чорний ворон» – це не нове. «Фокстер і Макс» – цікава дитячо-юнацька стрічка, але для любителів фантастики. Зрештою, на нашу думку, Гран-Прі виборе теж якийсь фільм з жанру фантастики: або фільм Олега Сенцова та Ахтема Сеітаблаєва «Номери», або ж стрічка Валентина Васяновича «Атлантида». Втім, вердикт журі ніхто оспорювати не буде, бо журі на «Короні Карпат» з року в рік високопрофесійне і реально справедливе.

Але хто б не став цьогорічним переможцем «Корони Карпат», фестиваль є чудовою подією, котра урізноманітнює життя курорту. Як правильно сказала на церемонії відкриття акторка Ірма Вітовська, котра в 2019 виборола Гран-Прі за «Мої думки тихі…», місія фестивалю – і у промоції курорту Трускавець, і в популяризації кіно взагалі та українського кінопродукту зокрема. Бо український кінопродукт все-таки є, це не 1990-ті і навіть не 2000-ні. І те, що в цій статті лунають критичні нотки, є цьому доказом, є ознакою пересичення хорошими УКРАЇНСЬКИМИ фільмами, ознакою високої планки фестивалю в попередні роки, яку, на жаль, цього разу не вдалося подолати з об’єктивних чи суб’єктивних причин.

Бо над кіношедеврами, як і над шедеврами літератури, скульптури, архітектури чи публіцистики, треба добряче попотіти. Тож є надія, що на наступну «Корону Карпат» привезуть більшу кількість вражаючих, класних стрічок, ніж в 2021-му.

Тож, радше за все, топ-новиною про Трускавецький кінофестиваль «Корона Карпат» зразка 2021 року стане не відкриття року, не вау-фільм, а подія іншого плану – офіційне одруження АТОвця Костянтина Харченка та режисери Євгенії Мельник.

https://protruskavets.org.ua/